Останні три роки змінили Україну, свідомість кожного з нас. Майдан, революція Гідності, АТО, воїни, волонтери. Це нові символи нашої незалежності поряд з Державним прапором та словами українського Гімну.

Ми з повним правом пишаємося 26-ми роковинами незалежної України, адже новітня історія держави могла б назавжди зупинитися на цифрі 23. Цього не допустили українці-патріоти, і в першу чергу – наше воїнство, яке власною кров’ю відстоює державний суверенітет рідної країни. 

У лавах Збройних сил чимало уманчан. Та найболючішою є втрата кращих синів Умані, імена яких повинен знати й пам’ятати кожен з нас. Ми не маємо права зрадити пам'ять наших героїв. Згадаймо ще раз їхні імена.

Перша втрата тужливого літа-2014 – Олег ОРЛОВ, командир гармати 72-ї окремої механізованої бригади. Загинув 23 липня 2014 року під час артилерійського обстрілу з боку російського кордону в районі прикордонного села Червона Зірка на Донеччині. 

Віктор КУМАНОВСЬКИЙ – солдат-прикордонник, що охороняв східні рубежі України. Загинув на початку серпня 2014-го під селом Єсаулівка Луганської області.

Іван КАЧУР – старший солдат, навідник 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Загинув 16 серпня від уламку російської бомби біля селища Хрящувате поблизу Луганська.

Олексій КУРМАШЕВ. Нещодавно минуло рівно три роки, як помер від поранень «браток Альпініст» - так називали його товариші. «Мамо, я цьому хлопцеві життям завдячую», - розповідав тяжко поранений Віктор Савчук зі Шполи. Коли він стікав кров’ю, Альпініст перев’язав воїна і став витягати з бою, але сам не вберігся від кулі сепаратиста. Вікторова мати приїздила до Умані на похорон вклонитися рятівникові, подякувати за сина. Олексій мав російське коріння, та виявив себе справжнім патріотом України, добровільно пішов її захищати. Він захоплювався підкоренням висоти і врешті зміг взяти найголовнішу з вершин – вершину безсмертя.

 28 серпня, в день пам’яті нашого хороброго земляка, на місці його останнього спочинку урочисто відкрито пам’ятник (див. фото).

Дмитро ПОЖАРСЬКИЙ – гранатометник 14-го батальйону територіальної оборони «Черкаси». Загинув 6 жовтня кривавого 2014-го в районі Старогнатівки на Донеччині в бою з диверсійно-розвідувальним підрозділом російських бойовиків.

Ярослав ГАЙДА після двох операцій та лікування помер від отриманих у зоні АТО поранень 19 грудня 2014 року.

Владислав АЛЕКСЕЙЧУК – розвідник, «кіборг». Зник безвісти 20 січня 2015 року в районі Донецького аеропорту під час прориву для евакуації поранених. Впізнаний за експертизою ДНК.

Андрій МИРОНЮК, теж «кіборг», і теж трагічне 20 січня 2015-го поставило криваву крапку у житті легендарного воїна з позивним Сет. Останні роки уманчанин мешкав у Маріуполі, там же знайшов останній прихисток на Старокримському цвинтарі.

Анатолій СЛОНСЬКИЙ. Ранок 7 лютого 2015 року став останнім у житті нашого земляка, який два тижні не дожив до свого 40-річчя. Старший солдат 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади загинув, відбиваючи атаку на блокпосту поблизу села Троїцьке на Луганщині.

Ігор ШЛЯМАР. У серпні 2014 року,  коли Умань отримала відразу три гіркі звістки про загибель своїх синів, він пішов добровольцем на схід під час третьої хвилі мобілізації. Був головним сержантом взводу №1 батальйону 53-ї окремої механізованої бригади. Життя воїна обірвалося 25 травня 2015 року:  він отримав смертельне поранення в спину, по дорозі до лікарні міста Щастя перестало битися серце захисника.

Андрій КИЗИЛО. Ім’я уманського Орла, що героїчно загинув у кінці січня нинішнього року, стало відоме всій країні, його подвиг нікого не залишив байдужим. 23-річному заступникові командира батальйону 72-ї окремої механізованої бригади посмертно присвоєне високе звання Героя України. 

Василь НІЖЕНСЬКИЙ теж проходив службу  в 72-й окремій механізованій бригаді. Для старшого сержанта став фатальним мінометний обстріл авдіївської «промки» 20 квітня 2017 року. Це найсвіжіший біль і рана Уманського краю. Якби ж то втрата була останньою! І щоб стали дійсністю щирі поетичні рядки старшокласниці, яка живе далеко від Умані – на Сумщині, та мислить і мріє, як усі ми:

Все знову буде добре, брат, 

не буде більше рвати «Град» 

над головою.

І тільки хлопці, 

що у ряд …

від куль, снарядів і гранат…

ніколи не прийдуть назад…

А ти живи, живи,

герой і брат,

великий воїн і солдат, –

за всіх, хто не прийшов назад

з війни, з безодні. 

Живи, живи 

на цій землі – святій і рідній Україні…

 Такий намір нерідко висловлюють мешканці міста, сподіваючись на втручання у проблемну ситуацію міського голови. І записуються на особистий прийом до мера.

Уманчани давно помітили й оцінили: наш мер Олександр Цебрій залюбки спілкується з містянами на різні теми. Коли б то не було – під час зустрічей у трудових колективах чи щомісячних телефонних діалогів, чи просто неба, коли здійснює ранковий «велотур» вулицями міста. Особистий прийом міським головою громадян – ще одна з форм його спілкування з людьми.

Часто мешканці бажають потрапити на таку офіційну зустріч з мером, аби вирішити складне питання, за яке не беруться місцеві управлінці на первинному рівні. А нерідко буває й так: прямують відразу до Олександра Володимировича, попередньо навіть не спробувавши відчинити жодних дверей управлінь чи відділів міськвиконкому.

Та міський голова не відмовляє у прийомі нікому. Хоч виписана законом процедура вимагає попереднього запису, на черговий особистий прийом до очільника міста прийшло з півтора десятка громадян, прізвища яких не значилися у заздалегідь складеному списку.

Мер поспілкувався з усіма охочими, адже впевнений: безпосередній контакт з людьми дозволяє щоразу виявляти найсуттєвіші проблеми, що їх турбують. Навіть якщо труднощі ці локальні, стосуються окремо взятої родини чи людини.

Попереду в рейтингу порушених під час недавнього прийому питань – земельні та майнові. Часом вони мають таку складну та заплутану історію, що потребують довготривалого терміну вирішення. А якщо до цього додати певні прогалини в українському законодавстві, які слід вирішувати на рівні Верховної Ради, то часом буває важко захищати права мешканців міста, впливати на ту чи іншу ситуацію.

Необхідність ремонту різних об’єктів (доріг, дахів, будинків) теж часто хвилює уманчан. І це теж проблеми, що створювалися роками.

Ірина з вулиці Фортечної, 34 (кол.Чапаєва):

- Нашому будинку вкрай потрібен ремонт!

Валентина Василівна:

- У нас по вулиці Гонти, 43 підвал в аварійному стані. Та й не дивно – будинкові 45 років, треба рятувати від руйнування.

Людмила Василівна з вул. Грушевського, 67:

- Нашому житлу теж понад чотири десятиліття, підвал страждає від аварійної каналізації. А з ним і весь будинок.

У загальному 39 проблем озвучили 55 жителів міста, прийшовши цього разу на особистий прийом до міського голови. Нереально вважати, що всі вони будуть вирішені в один момент за бажанням авторів звернень. Однак особливий контроль над процесом розв’язання кожної проблемної ситуації, до якої потрапила людина, міський голова гарантує. 

ДОВІДКОВО. За інформацією стосовно попереднього запису на особистий прийом міського голови слід звертатися у кабінет 322 - відділ діловодства, оргзабезпечення та контролю міськвиконкому. Олександр Цебрій веде прийом двічі на місяць (першого та третього понеділка) за адресою вул. Садова, 9 у приміщенні міського управління праці й соцзахисту населення. 

26 років для особистості – це час дорослішання. Школярські й студентські роки позаду, настав період самостійного життя – з прийняттям власних рішень і відповідальності за них. Без «озирань» на старших – батьків, братів чи сестер.

Наша держава вступила в подібний період, коли її громадяни вчаться бути господарями власної оселі. Роблять це й однолітки молодої незалежної України.

Наше коротке знайомство лише з шістьома з них. Педагог, медик і працівники одного з найуспішніших підприємств – Уманського тепличного комбінату.

Артем ГРИГОР’ЄВ. Молодість не завадила йому посісти солідну відповідальну посаду заступника начальника планово-економічного відділу. Хоча ще на початку літа юнак був звичайним бухгалтером, та його освіченість і старанність, обізнаність з тонкощами економіки та фінансів гідно поцінувало керівництво. І Артем продовжує навчатися та вдосконалюватися, бо впевнений – процес цей безперервний, зупинятися не можна ні на мить.

При цьому хлопець сповідує незаперечні цінності – порядність, чесність, патріотизм, повагу до інших. Цю науку він пізнав не тільки від батьків, а й від оточення – друзів, університету, колег по роботі.

Мирослава БОЙЧЕНКО теж ще була студенткою Національного університету садівництва, коли за порадою Артема наважилася переступити поріг  поважного підприємства. І вирішила спробувати свої сили в логістиці, хоча й мала спершу уяву про цю справу поверхово-теоретичну.

Та набуті в цеху передпродажної підготовки продукції практичні навички виявилися тим підґрунтям, на якому виросла впевненість молодого спеціаліста: ця справа їй до снаги. І вона із задоволенням займається нею вже чотири роки поспіль, відчуваючи стабільність і впевненість у завтрашньому дні. Отож ні про які закордонні заробітки навіть не думає. А навіщо? Зарплата пристойна, колектив чудовий, завжди відчуває підтримку старших та досвідченіших.

А чи відчуває ровесниця Незалежності прогрес у своїй країні?

- Держава наша прогресує, а з нею і рідне місто. І відчувається з кожним днем, - переконана Мирослава.

Ірина САНОВСЬКА і Леся РИМАРЧУК працюють техніками-лаборантами агрохімлабораторії тепличного комбінату. Обидві теж зростали і формувалися в УНУСі. А коли випала нагода спробувати свої сили і знання в умовах виробництва, не відмовилися. І не шкодують!

- У наш професійний ріст багато сил вкладає начальник агрохімслужби комбінату Антоніна Миколаївна Гордій, - діляться молоді спеціалісти. – Вона нам як мама – вимоглива, розумна й справедлива.

Окрім улюбленої роботи, дівчата знаходять час на приємне дозвілля. Скажімо, Ірина вміє і любить вишивати і спілкуватися з природою (на фото вона у вбранні, виготовленому своїми руками).

Юній уманчанці дуже до вподоби зміни на краще, що відбуваються в нашому місті:

- Розвиток є, його видно на кожному кроці!

- Майбутнє Умані, майбутнє нашої держави ми, молоді, маємо творити самі! – переконливо додає Леся Римарчук.

Їхня ровесниця Оксана ПАНАСЮК обрала надзвичайно важливу, але й нелегку професію медичної сестри. Її підопічні обтяжені складними, а то й невиліковними хворобами, тому потребують, за словами дівчини, більше уваги, ніж малі діти. І в молодої медсестри міської лікарні вистачає терпіння, людяності та милосердя. Бо дівчина розуміє – попри всі труднощі, нам усім незрівнянно легше, ніж хлопцям на передовій.

- Мрію, щоб закінчилася війна. Це найголовніше! – з почуттям промовляє молодий медпрацівник.

А Юлія МЕЛЬНИК (для школярів і колег Юлія Валентинівна) прагне виховати своїх учнів людьми, в серцях яких любов до рідного слова і Батьківщини поселяться назавжди.

Як учитель-словесник школи №11 вона різними педагогічними методами розкриває багатство та унікальність рідної мови. Залучаючи школярів до поетичних спроб, знайомлячи їх з творчістю відомих літературних діячів Уманщини. Аби наші діти пишалися своєю країною, родом, з якого походять, словом, що передається через покоління.

Ми познайомили вас з кількома уманчанами, які народилися в один рік з незалежною Україною. Впевнені, в нашому місті живе ще багато гідних доброго слова 26-річних людей. Напишіть про них до газети, і їх знатиме все місто. 

Попри те, що шестеро дітей, травмованих 24 серпня сценічним екраном з металевими кріпленнями, відбулися лише синцями й подряпинами, цей прикрий випадок став предметом серйозного «розбору польотів» за участю першого заступника міського голови Сергія Клочка та членів комісії з питань цивільного захисту та оборонно-масової роботи. 

Чому юні вихованці школи мистецтв опинилися в зоні монтажу сценічного обладнання і хто винен у такій халатності – пошуком відповідей на ці запитання займаються правоохоронці. За фактом травмування дітей відкрито кримінальне провадження про порушення умов законодавства про охорону праці. Санкція статті передбачає покарання у вигляді штрафу або до двох років ув’язнення. 

- Хід розслідування цієї справи повинен бути максимально прозорим з чітким інформуванням громадськості, - наголосив Сергій Клочко. І додав:

- Нам же слід розробити чіткий алгоритм своєї подальшої діяльності під час проведення масових заходів, щоб унеможливити прикрі інциденти. Враховуючи взятий нашим містом курс на розвиток туристичної привабливості, це надзвичайно актуально. У будь-яких ситуаціях найперше слід дбати про безпеку людей.

За результатами поданих під час наради пропозицій виписане протокольне доручення, де враховано чимало нюансів – від отримання учасниками фестивалів та інших масових заходів необхідних дозволів від державних наглядових органів до розробки й подання депутатам на затвердження відповідного регуляторного акта (Порядок розміщення тимчасових споруд під час проведення ярмарок, державних та місцевих святкових, урочистих масових заходів на території благоустрою м.Умань), що міститиме перелік документів для того, аби ті дозволи отримати.

Можливо, почувши про таке рішення влади, хтось із завзятих підприємців і кине в її бік  камінець докору в надмірному бюрократизмі. Але глибоко в душі погодиться: у справі, що стосується людського життя і здоров’я,  не може бути дрібниць! 

ЯСКРАВИЙ ТИЖДЕНЬ У НІМЕЧЧИНІ

Провела делегація української молоді, 

в складі якої була уманчанка Анна Ковальова

 Анна Леонідівна з початку нинішнього року очолила новостворений відділ туризму Уманської міської ради, мета якого – вивести на якісно новий рівень туристичні перспективи нашого міста. Як молодому держслужбовцеві їй було не лише цікаво, а й надзвичайно повчально взяти участь у розвитку міжнародних контактів серед молодіжних організацій України й Німеччини. Це стало можливим завдяки запрошенню, отриманому від Чернігівської обласної організації Всеукраїнської  «Спілки молодих державних службовців України».

 - Вам уперше випало побувати у колі членів молодіжної організації з Німеччини. А як давно наша Спілка молодих держслужбовців підтримує дружні зв’язки з німецькими ровесниками?

- Такі контакти  тривають уже понад десятиріччя. Під час обміну молодіжними делегаціями обговорювались теми соціального захисту молоді, розвитку туристичної галузі, спорту та здорового способу життя, міграційні процеси, питання першого робочого місця тощо.

- Якою була топ-тема нинішньої зустрічі?

- Волонтерська діяльність. Упродовж всього тижня делегація з України мала офіційні зустрічі в різних волонтерських агентствах, громадських асоціаціях, установах, де німці презентували структуру роботи своїх організацій, цікавий досвід і успішні напрацювання. 

Річ у тім, що волонтерський рух у Німеччині надзвичайно популярний. За статистикою, щорічно в країні «волонтерять» приблизно 23 мільйони її мешканців. Тобто кожен третій бере участь у якомусь благодійному проекті. Багатьом українцям важко зрозуміти, навіщо витрачати свій особистий час безоплатно, допомагаючи, скажімо, мігрантам чи людям похилого віку. Якщо людина в нашій країні активно комусь допомагає, нерідко це робиться з ціллю отримати натомість щось матеріальне або заради піару.

- Що з побаченого та почутого здалося найцікавішим для Вас – молодого перспективного посадовця місцевого самоврядування?

- Однією з найцікавіших була фахова бесіда у Федеральному закладі з питань політичної освіти, головною місією якого є посилити інтерес до політичного життя Німеччини і решти світу, обізнаність щодо принципів демократії, а також заохотити населення до участі у виборах. За допомогою різної безкоштовної друкованої продукції для різних вікових категорій (комікси для дітей, кольорові журнали для молоді, книжки для старшого покоління), сайту, блогів тощо інформують населення з приводу тієї чи іншої ситуації, але подають різні точки зору, що заохочує людину до критичного мислення. Важливим моментом є те, що там ні в якому разі не нав’язують одну вигідну для когось думку. Людина сама може аналізувати і робити висновки. Це абсолютно протилежний досвід для України і сусідніх держав, де перекручування інформації і нав’язування однієї точки зору є поширеним явищем.

- Отже, Ваша особиста думка: ми наближаємось до Європи? 

- До Європи нам не далеко, нам набагато далі, ніж ми собі це можемо уявити. Дороги з якісним покриттям, зручний громадський транспорт, велосипедні доріжки, акуратні гарні будівлі і т.д. – за все це можна заплатити. А от європейське світобачення і менталітет за гроші не купити. Необхідно більше подорожувати і намагатись змінювати себе. Адже якщо Україна рухається у напрямку європейської інтеграції, позитивний досвід європейських країн дуже важливий для нас. 

ДОВІДКОВО. Спілка молодих державних службовців України була створена 2000-го року. Одним із головних її завдань є формування нової високопрофесійної еліти державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.