Середа, 07 червня 2017 06:39

УМАНСЬКІ ПОЛЯКИ – ВОЇНАМ СХОДУ

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

ДОПОМОГА АРМІЇ

УМАНСЬКІ ПОЛЯКИ – ВОЇНАМ СХОДУ

Громадська організація «Огніско» на чолі з Чеславою Малишевською передала гуманітарну допомогу в зону АТО. Необхідні речі, їжа та кошти  отримають бійці 1-ї роти першого батальйону 92 бригади та ОТГ «Воля», що знаходяться в  смт Мар’їнка Донецької області.

 

Товариство поляків в місті Умані існує з 1995 року, до його складу входить близько 150 осіб: діти, дорослі та люди похилого віку. Події на сході України зачепили поляків «за живе», і кожен вирішив допомогти: хто їжею, хто коштами, відкладеними з пенсій та зарплат, а хто речами та солодощами.

Чеслава Мар’ївна - дитина війни, пережиті під час Другої світової жахи до сьогодні відгукуються великим болем за Україну. Батько Чеслави у 1945 році був похований у Польщі, вітчим у 21 рік залишився інвалідом на все життя. Страх, голод, смерть, відчай – такою пам’ятає війну голова товариства «Огніско».

«Сьогодні більшість жителів України живе у мирі та спокої. Нас оточують сміх дітей, радість і тиша, але ми маємо пам’ятати, хто воює за наше з вами мирне небо, та по можливості допомагати їм. Нехай наша невеличка частинка допоможе воїнам на сході», - звертається голова товариства «Огніско» до всіх уманчан.

 

Тетяна ЧОРНА

Середа, 07 червня 2017 06:33

РЯДКИ З ГАЗЕТНОГО РАРИТЕТУ

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

РЯДКИ З ГАЗЕТНОГО РАРИТЕТУ

Завдяки  прихильності до газети нашої читачки Катерини Сажієнко незадовго до Дня журналіста ми отримали раритетний подарунок – копію примірника «Селянської правди» за 3-4 січня 1930 року - газети «окркому КП(б)У та окрвиконкому Гуманщини».

 

Попри такі особливості своєрідного часопису, як безмежна заполітизованість чи не кожного друкованого рядка, майже повна відсутність фотоілюстрацій та застаріла лексика (Гуманщина, соціялістичний, ґідроелектростанція, імперіялісти, авіятори, Еспанія, людности, бухгальтер, пашпорт тощо), зміст «Селянської правди» викликає щирий інтерес. А наклад газети – ще й неабияку заздрість: 47 тисяч примірників! Щоправда, нагадаємо, що розповсюджувалась вона на цілий округ.

Дозволимо собі процитувати  рубрику «Листування редакції». Дописувачам-анонімам (у ті часи різні органи приймали від них «тривожні сигнали») журналісти радять: «Рулевому (про бурякове товариство), Кібцеві («Таких і чистка не бере), Вузковому («Заява»), Зоркому («Де ж наслідки чистки»), Консультантові («Актив на весіллі»), Перові («Геть ворогів») – дописи надіслати на розслідування. Бурбелі – спогад не піде. Бочці (Колодисте) – дописа про книгозбірню помістіть у стінгазеті. Селькорові (К.Попівка) – дрібний факт. Не піде. Можна в стінгазеті про це написати».

Однак декому з особливо пильних анонімників слово надавали залюбки. Хіба можна пройти повз такий «сигнал»: «Таки вдалося куркульні села Кищинець (Маньк. р-н) минулого року просунути до сільради свого прихвосня Петра Макаренка. Цей хуліган, самогонщик і злодій не одну шкоду зробив. Виборці ухвалили його відкликати, та він на це не зважає і досі шкодить роботі сільради. Відповідні органи, зверніть увагу!» І красномовний підпис: «Нетерплячий». Нинішньому  читачеві потішно,  а бідоласі Макаренкові, мабуть, великі непереливки були після тієї публікації.

Та й не тільки цьому слузі народу дісталося від невідомого дописувача. Псевдонім «Око» повідомляє: «Секретар сільради села Маньківочки гр.Грабовенко зробив себе вдівцем і шукає приймів у селі (сам він з Кочубіївки, де має жінку й дітей). Нап’ється цей секретар самогону,
візьме, таких же, як і сам, хуліганів, і починають…»

Задля об’єктивності згадаємо, що в цьому номері газетного раритету є й інформація про історичну подію - відкриття в нашому місті 1 січня 1930 року новозбудованого театру (навіть вміщена з цього приводу єдина світлина). У кінці замітки повідомлення, що після врочистої частини «колектив митців оперного мистецтва  Правобережжя показав першу виставу – оперу «Тарас Бульба».

Словом – хоча б іноді перегортайте сторінки старих газет. Куди тим детективам!

 

Переглядала сторінки майже 90-річної давності

 

Людмила СЛОБОДА

Середа, 07 червня 2017 06:26

У РИТМІ ТАНЦЮ

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

ТВОРЧІСТЬ

У РИТМІ ТАНЦЮ

 

Талантом та наполегливою працею Ірини Бакланової, керівника народного аматорського ансамблю «Ровесник», виростають майбутні хореографи, актори - діти, які вміють говорити мовою танцю.

 

Під керівництвом Ірини Миколаївни ансамбль танцю «Ритм» щоразу привозить перемоги у рідне місто. У цьому році колектив став кращим на 17-му Всеукраїнському дитячому фестивалі «Зоряні малята. Весна 2017». У квітні «ритмівці» з сьомого всеукраїнського танцювального фестивалю «ДЕБЮТ-парад 2017» привезли в рідне місто 1 місце.

«Ритм» нещодавно відсвяткував своє 20-ліття. Це не просто студія танців - практично сім’я. На танцях познайомились, станцювались та одружились 5 пар. І уже їхні дітки відвідують «Ритм». Найстаршому гуртківцю 26, найменшому – 4 роки.

 З початку 2012 року Ірина Бакланова разом з вихованцями створює цікаві театральні постановки. Вона пише сценарій, підбирає музику та костюми, ставить хореографічні номери. Першою хореографічно-театральною постановкою стала казка для дорослих «Нові пригоди Діда Мороза». Студією сучасного танцю «Ритм» та «Ровесник» поставлено хореографічні вистави «В пошуках нареченої» та «По неведомым дорожкам». Керівник «Ритму» вважає, що  театральна хореографія допомагає дітям набути акторської майстерності, розкритись та не боятись сцени.

Діти, в свою чергу, наполегливо працюють та мають власні мрії.

Едуард Галат, - 9 років, з жовтня 2016 р. відвідує «Ритм»:

«Мені подобається вивчати нові танці, виступати на сцені. Мрію стати відомим хореографом».

Даша Прудиус, - 9 років, на танці ходить вже 4 роки:

«Їздила до Києва, брала участь в конкурсі. На сцені весело, колектив наш дружній. Мрію стати відомим на весь світ хореографом та навчати діток»

Катя Власенко, - 12 років, з 6 років відвідує танці: «Я люблю виступати на сцені. Мрію стати відомою».

Гуртківці захоплюються мистецтвом танцю, і більшість з дітей мріє продовжити справу свого хореографа та навчати інших цьому красивому виду мистецтва.

 

ДОВІДКОВО. На базі Міського будинку культури діє 7  колективів, що мають звання  «народний аматорський» та «дитячий зразковий»: хорова капела ветеранів війни і праці, керівник Тетяна Рєхтіна, ансамбль народних інструментів  «Русь», керівник  Віра Калабська, оркестр українських народних інструментів, керівник  Олександр Кітрар, ансамбль танцю «Ровесник», керівник  Ірина Бакланова, театр малих форм, керівник Тетяна Мельник, хореографічна  студія «Топольок», керівник Наталія Ткаченко.

 

Тетяна ЧОРНА

П'ятниця, 26 травня 2017 13:05

БАТАРЕЙКАМ – УТИЛІЗАЦІЮ

Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

НОВАЦІЯ

БАТАРЕЙКАМ – УТИЛІЗАЦІЮ

Протягом червня ТОВ «Екоклінер»  планує розмістити в різних місцях 120 контейнерів для збору так званого «електрометалобрухту» - відпрацьованих батарейок та акумуляторів, які за класифікацією відходів відносяться до помірно небезпечних речовин.

Купуючи батарейку, уважний споживач може розгледіти на ній знак - заборону викидати відпрацьоване джерело струму до загального сміттєвого контейнера. Бо використана батарейка – небезпечний хімічний об’єкт, нашпигований свинцем (накопичується в нирках, спричинює нервові розлади, захворювання мозку), кадмієм (токсичний для легенів та нирок), ртуттю (послаблює зір, слух, вражає органи дихання, руховий апарат), нікелем і цинком (спричинюють дерматити), лугами (зумовлюють опіки слизових оболонок і шкіри). Про таку шкоду нашому здоров’ю все частіше попереджають медики.

Екологи теж б’ють на сполох: викинута в смітник одна батарейка, потрапивши в землю, отруює 400 літрів води, псує 20 квадратних метрів ґрунту, знищує 2 дерева, вбиває двох кротів, тисячу дощових черв’яків!

Небезпеку, що приховують у собі відпрацьовані джерела струму, дедалі більше розуміємо й усі ми. Захист є – спеціальна утилізація небезпечних відходів, яку пропонує уманське підприємство «Екоклінер». Для організованого збору «електрометалобрухту» товариство своїм коштом замовило 120 контейнерів, які найближчим часом з’являться на багатьох людних об’єктах міста.

Спеціальні тубуси вже прописалися на території ЗОШ№14 та в поліграфічному центрі «Візаві». Скоро їх поставлять у РЕУ№3 та в телекомпанії «ТІМ», у медичних закладах – міській, дитячій, районній лікарнях, у поліклініках – дитячій та дорослій, в адміністративних будівлях – міськвиконкомі, міському та районному управліннях праці й соцзахисту населення, міському і районному центрах зайнятості. До 1 вересня вони зявляться й у всіх уманських навчальних закладах.

Покупці, що користуються послугами «Умань-Плази» і «Шаленого світу моди», магазинів «Мрія», «Оленка», «Кармелюк», «ДОСи», «Ельдорадо», «Славутич», «8-й Маркет», теж скоро зможуть скористатися встановленими там «схованками» для відпрацьованих батарейок. Нагадаємо, що утилізації підлягають не тільки типові «пальчики» та стандартні перезаряджувані акумулятори, а й ті, що використовують у годинниках, у тому числі наручних, мобільних телефонах і смартфонах, кишенькових та портативних комп’ютерах, побутових радіостанціях, побутовій портативній фото- та відеоапаратурі, іграшках, інших побутових приладах.

Директор ТОВ «Екоклінер» Ігор Сокур наголошує, що збір використаних батарейок – не одноразова акція, а частина планомірної комплексної роботи із сортування відходів, курс на яке взято в Умані.

 

Людмила СЛОБОДА

П'ятниця, 26 травня 2017 13:02

МАЕСТРО КЛАСИКИ І ДЖАЗУ

Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

ПОДІЯ
МАЕСТРО КЛАСИКИ І ДЖАЗУ

 

В Умані побував один з найвідоміших джазових піаністів Європи,  блискучий імпровізатор, композитор, аранжувальник,

 професор Ліонської консерваторії,

 француз із українською душею Дмитро Найдич

 

Однак розповідь про цю непересічну для мистецького життя нашого міста подію слід почати з Ніни Найдич - матері відомого музиканта. Колишня учениця Уманської школи мистецтв, нині киянка, на рахунку якої ціла плеяда талановитих учнів, що розлетілися мистецьким світом з одного гнізда – Київської середньої спеціалізованої школи для обдарованих дітей імені Лисенка. Про свого вчителя вони кажуть, що в її класі панує благоговійне служіння мистецтву. Що вона вміє навчити приймати музику у спів своєї душі, а потім виконувати її по-своєму.

Вже вшосте поспіль Ніна Митрофанівна стає натхненником уманських «Травневих зустрічей» - фестивалю фортепіанної музики, участь у якому беруть її вихованці – нинішні й колишні. Імена Анни Улаєвої, Дмитра Чоні, Павла Лисого багато що говорять поціновувачам музичного мистецтва навіть за межами України. До слова, останній з цього переліку, нині аспірант столичної музичної академії, є одним із засновників міжнародного фестивалю «Дзендзелівські вечори класичної музики», адже талановитий піаніст народився саме в цьому селі на Маньківщині.

Під час «Травневих зустрічей» різних років  вдячна аудиторія цінителів педагогічного таланту Ніни Найдич мала змогу насолодитися виконавською майстерністю названих вище та інших музикантів. Цього ж разу наша гостя перевершила сама себе, запросивши до Умані блискучого джазового піаніста європейського рівня Дмитра Найдича. Її знаменитий син подарував присутнім у залі дитячої школи мистецтв не тільки свою неповторну гру, під час якої глядачі пережили емоційне потрясіння, розчинившись у казкових звуках, а й присвячену джазовому мистецтву лекцію, вартісність якої для спеціалістів важко переоцінити.

Невдячна то справа – описувати музику. На це мають право хіба що професіонали, судити ж про неї може Майстер. Тому слово – самому маестро класики і джазу.

 

Думки музиканта про дитинство, класику і джаз.

Дитячі роки. Граю Гріга – імпровізую, захопився, пишаюся собою. А тут мама: «Ти як пальці ставиш?!» Але я вдячний їй, що не ламала моє прагнення, а навпаки.

 

Вступ до музичної школи. «Ти грати вмієш?» - «Ні. Вмію тільки писати музику». – «Як називається?» - «Я тільки створив, ще не встиг назвати».

Колоквіум: треба читати з аркуша. Викладач: «Знаємо, що прочитаєш. А зімпровізувати?» Він не підозрював про мій уже багатий досвід.

 

У джазі яскраво виражене відчуття свободи й імпровізації. Шкода, що цього мало в класичній музиці. У часи Баха-Моцарта це було. А ще раніше взагалі всі музиканти імпровізували.

 

Треба розвалити створені над класикою церкви й музеї, і їй стане легше дихати.

 

Для мене важливо одне: це талановито чи погано.

 

Концерт – це не так, як учора і як завтра. Коли починаю концерт, у голові тільки мелодія. Все інше приходить потім – і це цікаво.

 

Кожен акорд може бути оригінальним: тема та ж, а висвітлюється по-різному.

 

Слід балансувати: посилати публіці очікуване й неочікуване.

 

У Зальцбурзі боявся показувати Моцарта в джазі, а прийняли на ура (йдеться про проект «Моцарт vs Jazz» - ред).

 

Бах не ставився до себе так серйозно, як ми до нього.

 

У Франції майже в кожному селі є джазові й класичні фестивалі.

 

Щастя бути джазовим музикантом – в імпровізації. Це живий процес енергообміну артиста з публікою. Це саме життя.

 

Пишу музику, яка мені подобається. Бо  в історії залишається красива мелодія.

 

ДОВІДКОВО. Новаторська творчість Дмитра Найдича означена багатьма проектами, що отримали визнання глядачів і мистецтвознавців. Організований ним фестиваль класичної музики й джазу, сольні альбоми «Прислухайся до клоуна» і Cossia, авторство музики до спектаклю «Джаз і Діва», нагородженого вищою театральною нагородою Франції – премією Мольєра, створення спектаклю «Давнина», що поєднує прадавні українські наспіви й сучасні джазові стилі, – тільки дещиця з творчого різноманіття музиканта. Людини, талантом якої класика з джазом поріднилися.

 

 

Back to Top