Понеділок, 11 грудня 2017 09:24

Чергова поїздка на фронт

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Ось уже четвертий рік точаться криваві бої на сході України. Страшно це визнавати, але ми, українці, вже звикли  до війни, звикли, що в новинах розповідають про загиблих, звикли бачити людей у віськовій формі. Сьогодні наша армія - одна й найбоєздатніших у світі, та коли це все розпочиналося, держава не могла дати своїм воїнам найнеобхіднішого. І якби не феномен волонтерства в Україні, то хтозна, в якій країні ми б жили і скільки наших воїнів полягло б, не маючи зброї, їжі, або ж від хвороб та холоду. 

 «Тільки до перемоги» - саме таким принципом керуються члени волонтерського штабу зі схожою назвою. Організація, що нараховує 45 осіб, існує вже майже три роки. Але волонтерством більшість з них почали займатися від самого початку бойових дій. Нещодавно вони здійснили чергову поїздку в зону АТО. Про це і не тільки розповідає член організації Інна Беспалько, яка стояла біля витоків волонтерського руху в нашому місті й особисто їздить на передову.

- Чи на четвертому році війни люди так само допомагають армії,  як тоді, коли ці страшні події лише розпочиналися?

- На жаль, люди уже не так активно допомагають. Українці втомилися воювати. Це стосується і воїнів, і простого населення. Пам'ятаю, як тільки ми почали займатися волонтерством, то чергували  щоденно три-чотири особи. Ми не встигали розвантажувати все, що люди нам привозили, передавали, приносили, пересилали. Щомісячно здійснювали три-чотири поїздки на передову. Завжди їздили перед святами: Різдвом, Днем захисника, Днем Святого Миколая, адже особливо в ці дні хочеться нашим воїнам привезти частинку домашнього тепла, бо ж  вони далеко від близьких та рідних. Остання поїздка було аж 24 серпня,  і от вдалося привітати  хлопців з Михайлом Архистратигом,  до того ж 21 листопада відзначається ще й  День десантно-штурмових військ.

- Чого зараз потребують хлопці?

- Насамперед, потрібні засоби захисту. Це й маскувальні сітки, мішки для укріплення. Завжди в дефіциті фрукти, овочі. Зараз постає гостра необхідність в ліках, особливо протизастудних. Досить часто потрібні генератори. 

- Як тримаєте зв'язок з бійцями?

- Телефонуємо, запитуємо, що потрібно. Часто й вони самі зв'язуються з нами, кажуть, що необхідно привезти або ж просто дякують. Це найприємніше. Співпрацюємо і з віськкоматами. Але ж кажу, їздимо не перший рік, знаємо всіх особисто, тому зі зв'язком проблем немає.

- Ось нещодавно передали нову партію допомоги. Чи важко було назбирати необхідне? 

- Дуже важко, але впоралися. Ми й не думаємо зупинятися. Хлопці, звісно, задоволені, що ми приїхали. Додому привезли три подяки. 

Цього разу поїздка була особливою. Якщо раніше переїжджали з місця на місце, швиденько розвантажували й рухалися далі, то цього разу залишилися на кілька днів, відчули на собі ті умови, в яких живуть наші воїни. Це, звичайно, нелегко... Передали допомогу школі та дитсадку смт. Станиця Луганська. В Новотошківці, на першій лінії оборони, зробили для воїнів концерт у будинку культури (дуже гарна будівля). За це  дякую сімейному дуету Валерію і Ксенії Черкасовим та водієві  Володимиру, який уже має півсотні виїздів на фронт. Люди, які ночують в підвалах і працюють в клубі, хочуть тільки миру. Не всі поважають українських військових, проте  миру хочуть всі. 

- Як хлопці налаштовані? Чи ще вистачає сил?

- Сьогодні армія контрактна - це багато чого змінює. Все вирішує верховне командування. Звичайно, зараз в армії дисципліна на хорошому рівні. Якщо відверто, то всі вже втомилися воювати... 

- Коли наступна поїздка? 

-  Хочемо здійснити ще дві поїздки до Нового року. До Дня Збройних сил України та Святого Миколая. Але ж все залежить не тільки від нас, тому прошу небайдужих допомогти, чим хто може. Хлопці далеко від рідної домівки, тому так потребують нашої підтримки. Ви б знали, як на передовій розбирають листи-побажання від дітей, як радіють цьому. Також обереги просто нарозхват. 

- Як гадаєте, чи довго ще триватиме війна? Чи вистачить і волонтерам, і бійцям сил та снаги?

- Важко щось конкретно сказати. Спілкуючись з хлопцями, набираємося сил. Знаю одне: ми не зупинятимемося аж до перемоги. 

 

Прочитано 79 разів Останнє редагування Понеділок, 11 грудня 2017 10:21
Back to Top