Понеділок, 04 вересня 2017 09:58

ЗА ТЕБЕ, ЗА МЕНЕ, ЗА УКРАЇНУ

Оцініть матеріал!
(2 голосів)

Останні три роки змінили Україну, свідомість кожного з нас. Майдан, революція Гідності, АТО, воїни, волонтери. Це нові символи нашої незалежності поряд з Державним прапором та словами українського Гімну.

Ми з повним правом пишаємося 26-ми роковинами незалежної України, адже новітня історія держави могла б назавжди зупинитися на цифрі 23. Цього не допустили українці-патріоти, і в першу чергу – наше воїнство, яке власною кров’ю відстоює державний суверенітет рідної країни. 

У лавах Збройних сил чимало уманчан. Та найболючішою є втрата кращих синів Умані, імена яких повинен знати й пам’ятати кожен з нас. Ми не маємо права зрадити пам'ять наших героїв. Згадаймо ще раз їхні імена.

Перша втрата тужливого літа-2014 – Олег ОРЛОВ, командир гармати 72-ї окремої механізованої бригади. Загинув 23 липня 2014 року під час артилерійського обстрілу з боку російського кордону в районі прикордонного села Червона Зірка на Донеччині. 

Віктор КУМАНОВСЬКИЙ – солдат-прикордонник, що охороняв східні рубежі України. Загинув на початку серпня 2014-го під селом Єсаулівка Луганської області.

Іван КАЧУР – старший солдат, навідник 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Загинув 16 серпня від уламку російської бомби біля селища Хрящувате поблизу Луганська.

Олексій КУРМАШЕВ. Нещодавно минуло рівно три роки, як помер від поранень «браток Альпініст» - так називали його товариші. «Мамо, я цьому хлопцеві життям завдячую», - розповідав тяжко поранений Віктор Савчук зі Шполи. Коли він стікав кров’ю, Альпініст перев’язав воїна і став витягати з бою, але сам не вберігся від кулі сепаратиста. Вікторова мати приїздила до Умані на похорон вклонитися рятівникові, подякувати за сина. Олексій мав російське коріння, та виявив себе справжнім патріотом України, добровільно пішов її захищати. Він захоплювався підкоренням висоти і врешті зміг взяти найголовнішу з вершин – вершину безсмертя.

 28 серпня, в день пам’яті нашого хороброго земляка, на місці його останнього спочинку урочисто відкрито пам’ятник (див. фото).

Дмитро ПОЖАРСЬКИЙ – гранатометник 14-го батальйону територіальної оборони «Черкаси». Загинув 6 жовтня кривавого 2014-го в районі Старогнатівки на Донеччині в бою з диверсійно-розвідувальним підрозділом російських бойовиків.

Ярослав ГАЙДА після двох операцій та лікування помер від отриманих у зоні АТО поранень 19 грудня 2014 року.

Владислав АЛЕКСЕЙЧУК – розвідник, «кіборг». Зник безвісти 20 січня 2015 року в районі Донецького аеропорту під час прориву для евакуації поранених. Впізнаний за експертизою ДНК.

Андрій МИРОНЮК, теж «кіборг», і теж трагічне 20 січня 2015-го поставило криваву крапку у житті легендарного воїна з позивним Сет. Останні роки уманчанин мешкав у Маріуполі, там же знайшов останній прихисток на Старокримському цвинтарі.

Анатолій СЛОНСЬКИЙ. Ранок 7 лютого 2015 року став останнім у житті нашого земляка, який два тижні не дожив до свого 40-річчя. Старший солдат 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади загинув, відбиваючи атаку на блокпосту поблизу села Троїцьке на Луганщині.

Ігор ШЛЯМАР. У серпні 2014 року,  коли Умань отримала відразу три гіркі звістки про загибель своїх синів, він пішов добровольцем на схід під час третьої хвилі мобілізації. Був головним сержантом взводу №1 батальйону 53-ї окремої механізованої бригади. Життя воїна обірвалося 25 травня 2015 року:  він отримав смертельне поранення в спину, по дорозі до лікарні міста Щастя перестало битися серце захисника.

Андрій КИЗИЛО. Ім’я уманського Орла, що героїчно загинув у кінці січня нинішнього року, стало відоме всій країні, його подвиг нікого не залишив байдужим. 23-річному заступникові командира батальйону 72-ї окремої механізованої бригади посмертно присвоєне високе звання Героя України. 

Василь НІЖЕНСЬКИЙ теж проходив службу  в 72-й окремій механізованій бригаді. Для старшого сержанта став фатальним мінометний обстріл авдіївської «промки» 20 квітня 2017 року. Це найсвіжіший біль і рана Уманського краю. Якби ж то втрата була останньою! І щоб стали дійсністю щирі поетичні рядки старшокласниці, яка живе далеко від Умані – на Сумщині, та мислить і мріє, як усі ми:

Все знову буде добре, брат, 

не буде більше рвати «Град» 

над головою.

І тільки хлопці, 

що у ряд …

від куль, снарядів і гранат…

ніколи не прийдуть назад…

А ти живи, живи,

герой і брат,

великий воїн і солдат, –

за всіх, хто не прийшов назад

з війни, з безодні. 

Живи, живи 

на цій землі – святій і рідній Україні…

 

Прочитано 57 разів
Back to Top