Понеділок, 24 квітня 2017 05:48

Нерозкриті таємниці монастирських поховань

Оцініть матеріал!
(2 голосів)

ПАМ'ЯТЬ

Нерозкриті таємниці монастирських поховань

Великоднє поминання, в народі ще кажуть «проводи», нагадує людям, що час відвідати кладовища, навести порядок на могилках та пом’янути молитвами тих, хто відійшов у вічність.

У нашому місті розташовано багато цвинтарів. І про один з них ми поговоримо. Знаходиться кладовище неподалік від Свято-Троїцької Української православної церкви Київського патріархату.

Історичні факти:

Між селами Громи і Кочержинці, на хуторі Левада у 1913 році був побудований чоловічий братський корпус Георгіївського монастиря з церквою, в ім’я Божої матері «Несподівана радість». Частина парафіян перейшла із Свято-Троїцької церкви до монастиря. Ініціатором цієї святої справи став мешканець с. Кочержинець Митрофан Каленчук.

Ще юнаком, випасаючи коней на хуторі Левада, побачив він дивне явище – «вогняний стовб», що піднімався від землі до небес. Це видіння настільки вразило Каленчука, що сумнівів про святість того місця в нього не залишилось. Під враженням побаченого він почав там молитися, а згодом вкопав на тому місці печеру. Поступово до Митрофана приєднувались  інші молільники, але з часом дійствами Каленчука зацікавилась уманська поліція. Його як душевнохворого відправили до Київської Кирилівської лікарні, але після обстеження визнали нормальним і відпустили.

Одержимий ідеєю створення святої обителі в тамтешній місцині, Митрофан Каленчук почав шукати співучасників для здійснення цього задуму. На його заклики відгукнулося кілька селян. Це були: Антон Логвинович Каленчук з Кочержинець та з уманського передмістя Христина Іванівна Янчинська, Мефодій Семенович Адаменко, Євфимій Опанасович Чаплауський, Полікарп Ісидорович Чаплауський, Василь Іванович Колеоніченко, Ігнатій Антонович Коваленко, Михайло Яновський, Параскева Миколаївна Чаплауська та мешканець Громів Мефодій Андрійович Рябін. Усі вони виділили зі своїх земельних наділів ділянки землі, які складали 8 десятин і 1500 кв. сажень (8,7 га). З такою підтримкою та пожертвуванням Мефодій Каленчук подався до Києва шукати будівничого для храму.

Пройшовши великий довгий шлях та здолавши багато перешкод, монастир був збудований, і 10 січня 1913 року освячений Преосвященним Інокентієм, єпископом Канівським разом з місцевим духовенством. Та недовго судилося проіснувати Свято-Георгіївському чоловічому монастирю, в жовтні 1927 року радянська влада перетворила його у будинок для безпритульних дітей. А невдовзі за нез’ясованих причин він згорів.

Залишилося кладовище, що існувало при чоловічому монастирі, довгий час воно було занедбане. Але турботами отця Олександра, який служить у Свято-Троїцькій Українській православній церкві Київського патріархату, та прихожан старе кладовище було приведено до ладу.

Втім, надамо слово самому отцю Олександрові.

 

- На початку ХХ століття зародився чоловічий монастир, куди перейшла половина громадян Свято-Троїцької церкви. У 30-х роках монастир був спалений. А кладовище, що існувало при обителі, так і залишилося недоглянутим. У більшості там поховані священнослужителі та монахи, які проживали в монастирі. Останні поховання відносяться ще до 60-х-70-х років минулого століття. Відомо також, що в монастирі служили священик Іван Щупаловський та архімандрит отець Мануїл. Швидше за все, вони також поховані на цьому кладовищі.

На довгий час місце поховання забулося і було занедбане. Приблизно 10 років тому зібрались місцеві люди, і ми разом розчистили кладовище та привели його до ладу. Важко було розчистити, упорядкувати могили. Родичів уже майже немає, уманчанам спільними зусиллями довелося виконати багато роботи. І зараз вони опікуються цим місцем, особливо допомагають Марія Козуб, Микола Фабрика та багато інших.

Нерідко нас запитують, чому вирішили піклуватися про майже забуте місце вічного спочинку. Це стало можливим завдяки тому, що останнім часом, наперекір усьому, люди стали добрішими, повернулись до віри та церкви, почав зростати рівень нашої культури. В місті взагалі почали більше піклуватися про ці пам’ятні скорботні місця, багато в чому завдяки міському голові Олександру Цебрію.

Бажаю кожній людині пам’ятати про тих, хто відійшов у вічність. Відвідувати кладовища не тільки в дні проводів, а й цілий рік. Молитись за душі померлих. Бажаю кожному уманчанину приходити на кладовище з вірою в душі, провідати померлих рідних, та дати «покаяніє» іншим людям від щирого серця. Великим проханням є не приносити на могили штучні квіти, бо це є обман перед Господом, до того ж  - забруднення навколишнього середовища. Будьте поміркованими.

 

Підготувала Тетяна ЧОРНА

Джерело: http://ridna-uman.com.ua/index.php/pro-nas/hazeta-ridna-uman/item/232-vipusk-16-20-vid-22-kvitnya-2017-r 

Прочитано 296 разів
Back to Top