Понеділок, 27 березня 2017 12:35

СТРУНИ ВІЙНИ ТОРКАЮТЬСЯ СТРУН ДУШІ

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

 ПОДІЯ

СТРУНИ ВІЙНИ ТОРКАЮТЬСЯ СТРУН ДУШІ

 

Струни гітар під їхніми пальцями сумують, тужать, кричать і плачуть. Бо звучать пісні, народжені не коханням, –

 пісні, народжені в АТО. Це не реквієм, а пам’ять.

 

Патріотичні пісні у виконанні учасників АТО продовжують підкорювати серця українців. Доброю волею виконавців та стараннями організаторів благодійний концерт лауреатів фестивалю «Пісні, народжені в АТО» ощасливив і уманську сцену.

Перш за все – завдяки активності воїна-артиста з Луганщини, а нині викладача Уманського національного університету садівництва Сергія Кононенка з позивним «Професор». Йому випало воювати під Луганськом, Попасною, Троїцьким, Логвиново, пройти через бої поблизу Дебальцевого. Зо два десятки авторських пісень народилося тоді. Окремі з них Сергій  Іванович виніс на суд поціновувачів аматорського мистецтва під час першого всеукраїнського фестивалю воїнів України, що проходив у Дніпрі. Серед пісень-переможців, які увійшли до першого альбому новітнього військового фольклору, є і твори уманчанина з Луганщини.

Солдати, сержанти, офіцери, бійці добровольчих батальйонів (а виступ в Умані був приурочений саме Дню добровольця, що вперше відзначала Україна) – вони воювали в гарячих точках сходу, а коли затихали постріли, писали вірші й брали до рук гітару. Щоб розповісти про війну не сухою статистикою, а пережитими історіями, щоб згадати перші бої і загиблих побратимів. Щоб струни пережитої ними війни торкнулися струн наших душ.

Ось з уманської сцени «Пошли колоны на восток» - звучить одна з найперших народжених у зоні АТО пісень. Доброволець першої хвилі старший сержант  Руслан Давидович з Мелітополя написав її у травні 2014-го на блок-посту під Розівкою. Емоційне виконання передається залу, притихлому і схвильованому.

У тому таки травні, тільки вже за Слов’янськом на горі Карачун, десантник 95-ї бригади Юрій Сусло з Сумщини створив одну з найвідоміших нині атовських пісень «Ну что вам рассказать». «Маестро» - так називали його побратими теж бере участь у всеукраїнських благодійних гастролях, адже подібні концерти вважає маленькими розповідями про життя на війні. Маленькими частками великої історії України.

На відміну від своїх молодших товаришів «Кобзар Афгану» капітан В’ячеслав Купрієнко – давно відомий бард. Кавалер двох орденів Червоної Зірки, офіцер-спецпризначенець, першу збірку пісень випустив ще два десятиліття тому. Тоді він співав про далекий Афганістан. Тепер – про біль кожного українця. А надто ж – його друга по Афгану, який втратив на початку кривавого протистояння на Донбасі свого 20-літнього сина. «Ах, Олеженька, родненький, ты погиб, как мужик», - звертається автор до Олега Сороченка. Подібні пісні зал слухає стоячи.

Схилили голови глядачі і в пам'ять про десантників, загиблих на борту літака ІЛ-76, збитого у небі над Луганськом. Про цю трагедію нагадав нам Сергій Свинарчук з Херсона. А ще про те, що третій тост у військових – «за тех, кто погиб, кто с АТО не вернулся, в земле кто навеки лежит».

Лежить у ній Віталій Гайсин - бойовий друг захисника Донецького аеропорту Станіслава Паплінського, колишнього воїна 95-ї бригади. «Після останнього підриву на терміналі аеропорту ми їхали на МТЛБ (малий тягач легкого бронювання) забирати поранених товаришів. Бойовики обстріляли нас з гранатомета, автомобіль скинуло з естакади. Увесь екіпаж загинув, я дякуючи долі, вижив. Поранений і непритомний, потрапив у полон, пробув там 197 днів. Сепаратисти примушували прибирати вбитих на території аеропорту. Через 7 тижнів я витягнув звідти свого друга. Так народився вірш «Туман» - у день нашого трагічного виїзду заліг  густий туман, який поглинув і мого друга». Згодом Стас познайомився з музикантом Мартином Небогом, якому запропонував покласти свою поезію на музику. Так з’явилася перша пісня, яка викликає сльози у слухачів.

Не дозволяє обмеженість газетною площі згадати всіх учасників, та ще про одного не можна змовчати. Волонтер і виконавець з Кропивницького Володимир Бурко. Батько загиблого два роки тому на кордоні з Росією десантника-розвідника Євгена. «За 20 хвилин до бою йому подзвонила дружина і сказала, що чекає доньку. Женя дуже зрадів і попросив назвати її Маринкою», - і досі не стихає жагучий батьків біль. Тамує його допомогою бійцям, виступами на передовій, у військових госпіталях і перед глядачами мирних територій.

Нашим бійцям – нашим митцям уманчани дякували гарячими оплесками, букетами живих квітів, емоційними зверненнями волонтерів з організації «Разом». А гості передали громаді символічний подарунок – розписаний їхніми побажаннями прапор України. Він обов’язково знайде своє почесне місце в майбутньому музеї воїнів АТО – робота над його створенням в Умані уже почалася.

Джерело:  http://ridna-uman.com.ua/index.php/pro-nas/hazeta-ridna-uman/item/211-vipusk-12-16-vid-25-bereznya-2017 

Прочитано 234 разів Останнє редагування Понеділок, 27 березня 2017 12:47
Back to Top